Кілька храмів Феміди звернулися до Верховного Суду з тим, аби він допоміг вирішити одну процесуальну дилему. Так, законодавець «викреслив» з Конституції норму про інститут народних засідателів, однак вона залишилася в Цивільному процесуальному кодексі. Втім, ВС не знайшов підстав для звернення до Конституційного Суду для перевірки окремих положень ЦПК на відповідність Основному Закону, вважаючи, що вони втратили чинність.
Законодавчі недоробки
Судова реформа, не підкріплена відповідними корективами в процесуальному законодавстві, не приносить позитивних результатів, а тільки ускладнює життя володарям мантій. Так, очікувалося, що після набрання чинності конституційними змінами та новою
редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів» будуть підправлені й процесуальні кодекси.
Якщо перші сподівання здійснилися: 30 вересня «пакету судових змін» дали зелене світло, то з реалізацією іншого так швидко, як планували реформатори, не склалося. Відтак виник такий собі конфлікт інтересів між новелами і старими нормами. В результаті заручниками ситуації стали судді, яким не під силу виправити законодавчі недоробки.
Так, з Конституції та спеціального суддівського закону зникла норма про інститут народних засідателів. Натомість положення ЦПК (ч.2 ст.18 та ч.4 ст.234) передбачають необхідність розгляду окремих категорій справ за участю народних засідателів. Тож у служителів Феміди виникло запитання, яким має бути склад суду: із засідателями чи без?
Чотири інституції — Марганецький міський суд Дніпропетровської області, Шевченківський районний суд м.Києва, Глухівський міськрайонний суд Сумської області, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області — попросили ВС знайти відповідь на нього. Вони звернулися до «верховників» з проханням унести подання до КС щодо «ревізії» на конституційність ч.2 ст.18 та ч.4 ст.234 ЦПК.
Чи повноважний склад суду?
Так, в одній з ухвал Марганецького міськсуду Дніпропетровської області від 7.10.2016 (справа про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки і призначення піклувальника) сказано, що відповідно до ст.127 Конституції правосуддя здійснюють володарі мантій, а у визначених законом випадках — за участю присяжних. У законі «Про судоустрій і статус суддів» це положення деталізується: справи розглядаються володарем мантії одноособово, а у випадках, окреслених процесуальним законом, — колегією служителів Феміди, а також за участю присяжних.
Також в ухвалі нагадується: постановою Пленуму ВС «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 передбачено, що в разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає акту найвищої юридичної сили закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за власною ініціативою зупиняє розгляд останньої і звертається з мотивованою ухвалою до ВС.
«Чинна редакція Конституції не передбачає складу суду за участю судді та двох народних засідателів, тобто чинні норми стст.18, 234 ЦПК суперечать їй. Тому перед судом постало питання щодо визначення повноважного складу суду, яким мала б розглядатися дана справа», — наголошується в згаданій ухвалі, яку й
отримав ВС.
«Конституційників» не турбувати
«Ситуація є такою, що відповідно до п.1 розд.XV «Перехідні положення» Конституції закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить Основному закону», — звернув увагу «верховник» Василь Гуменюк під час засідання Пленуму ВС, на якому вирішувалася «цивільна дилема».
Тож, на думку представників найвищого судового органу, норми щодо участі в розгляді справ народних засідателів утратили чинність. У зв’язку із цим ці положення не можуть бути предметом розгляду КС, оскільки його юрисдикція поширюється виключно на чинні нормативно-правові акти. Відтак Пленум ВС зробив висновок про відсутність підстав для звернення до «конституційників».
Крім того, «верховники» вважають: для приведення положень ЦПК у відповідність до Конституції необхідно внести відповідні зміни до законодавства. До того часу потрібно застосовувати положення акту найвищої юридичної сили як норми прямої дії.
На думку експертів-правників, фактично ВС сказав дві речі: по-перше, інституту народних засідателів більше
немає, тому вони не можуть брати участь у здійсненні правосуддя, а по-друге, категорії справ, які згідно з ЦПК повинні розглядатися судом у складі одного володаря мантії та двох народних засідателів, тепер вирішуються служителем Феміди одноособово.
Різне трактування
Однак така позиція «верховників» не збігається з думкою Вищого спеціа-
лізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, який не так давно роз’яснив: до внесення змін до ЦПК народні засідателі беруть участь у розгляді справ.
Деякі храми Феміди ще задовго до появи тлумачень ВСС дотримувалися «старих правил». Так, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 7.10.2016 (до речі, установа теж була одним з ініціаторів звернення до ВС щодо конституційності норм ЦПК) у справі про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна підписане суддею та двома народними засідателями.
Після роз’яснення ВСС законники, які не ігнорували норм ЦПК, впевнилися, що вчиняють правильно, а ті, хто зупиняв розгляд справ, продовжили їх слухати. Аж поки своє слово не сказав ВС. Відтак різні бачення двох органів ще більше ускладнили і так непросту ситуацію.
Якби реформатори були далекоглядними та не проводили зміни поспіхом, то, напевно, записали б в одному з актів перехідну норму, надавши право народним засідателям брати участь у здійсненні правосуддя до внесення змін до ЦПК. Або ж відразу підкоригували кодекс.
Утім, бажання перебудовників судової системи якнайшвидше провести реформу та впевненість у тому, що до набрання чинності конституційними змінами та новою редакцією спецзакону всі процесуальні правила будуть у повній бойовій готовності, недобре пожартували не стільки з них, скільки з володарів мантій. Ставлячи за мету уніфікувати судову практику та зменшити кількість скасованих рішень, реформатори отримали протилежні від очікуваного результати, за які, на жаль, доведеться розплачуватися суддям та громадянам.
довідка «ЗіБ»
Цивільні справи, які відповідно до ЦПК повинні розглядатися судом у складі одного володаря мантії та двох народних засідателів:
1) щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
2) про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
3) щодо усиновлення;
4) про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
5) щодо примусової госпіталізації до протитуберкульозного диспансеру.
коментар «ЗіБ»
Дмитро Мовчан, суддя-спікер Ленінського районного суду м.Дніпропетровська:
— З початку жовтня деякі суди першої інстанції були змушені відкладати слухання цивільних справ, у яких передбачена участь народних засідателів, аби уникнути розгляду справ складом суду, функціонування якого відповідними нормами Конституції в їхній новій редакції не визначене. Врешті-решт усувати недоліки законодавства довелося Вищому спеціалізованому суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, який своїм інформаційним листом від 21.10.2016 рекомендував судам з метою забезпечення реалізації права осіб на доступ до правосуддя здійснювати судочинство за участю народних засідателів у передбачених ЦПК випадках до моменту внесення відповідних змін до процесуального законодавства.
У разі закінчення строку повноважень народних засідателів судам, в яких такі народні засідателі залучались до здійснення правосуддя, було запропоновано звертатися до відповідної місцевої ради для подовження строку таких повноважень, поки не будуть унесені зміни до процесуального законодавства. Можна довго дискутувати щодо того, наскільки правильним, з точки зору теорії держави та права, є виправлення вказаних законодавчих недоліків за допомогою інформаційних листів органу судової влади. Але при цьому варто пам’ятати: ставлення громади до суду та його рішень залежить і від того, наскільки ефективно організоване судочинство і як оперативно виконуються функції щодо здійснення правосуддя. Тому судова влада змушена реагувати на такі виклики, адже судді, як ніхто інший, розуміють необхідність забезпечення права громадян на доступ до правосуддя. А відкладення розгляду справ через вади закону аж ніяк не сприятиме становленню сильного та ефективного судочинства в Україні.
Джерело: Закон і Бізнес
_03_03.png)
